Костел св. Іоана Хрестителя

Костел св. Станіслава

Монастирський комплекс св. Бернардина тепер приймає в своїх приміщеннях митців музи Евтерпи. Якось незвично бачити біля вівтарю рояль... Орган знаходиться там де і має бути в храмі. Замість ікон та скульптур на релегійну тематику - бюсти композиторів. Костел тепер органний зал, концерти що суботи об 11. Мені треба було чекати ой як довго, тому просто попросила мене провести і сфотографувати це для вас.

Церква Різдва

На Різдво закоханим треба їхати саме в Самбір, бо там зберігаються мощі святого, що допомогає двом сердечкам битися разом та в унісон. Особисто на Різдво в мене не вийшло і приїхала я сама. Раку з мощами знайти легко , праворуч від вівтаря, біля неї багато жінок різного віку.

Історія міста Самбора

Історія міста сягає в далеке минуле. Археологічні дослідження свідчать, що поселення у цій місцевості існували ще в доісторичні часи. При розкопках на території міста знайшли римські монети IV ст., бронзові сокири, серп, браслети, виготовлені приблизно в IX–VIII ст. до н. е.

Самбір виник на місці давньоруського поселення Погонич, яке, як гадають, займало територію вздовж сучасної вулиці Т. Шевченка (колишня В. Терешкової, раніше Перемишльська) і північного берега річки Млинівки. Припускають, що неподалік від цього селища, на пагорбі, де тепер стоїть церква Різдва Богородиці і колишній костел бернардинів, було давньоруське укріплене городище, одне з багатьох на Прикарпатті. Невідомо, коли виник Погонич. У 1929 році на території цегельні по вулиці Перемишльській були знайдені бронзові предмети (сокири, серп, браслет та ін.), які походили з ІХ—VIII століття до нашої ери. На відстані 18 км на південний захід від Погонича було давнє княже місто Самбір (сучасний Старий Самбір) — адміністративний центр Самбірської волості, яке в 1241 році знищили татаро-монголи. Уцілілі жителі цього міста переселилися в Погонич, який з часом розрісся, і його назвали «Новим Самбором», а знищене татаро-монголами місто стало «Старим Самбором». З 1390 року за давнім Погоничем утвердилася назва «Самбір». Але в документах до 1450 року місто іменується і Самбором, і Новим Самбором, і — по старому Погоничем. Обидва міста мали ще одну назву: Старе Місто і Нове Місто.

Самбір лежав на перехресті важливих торгових шляхів, які вели на схід і захід, до Львова, Дрогобича, Перемишля, в Угорщину і Польщу, що значною мірою зумовило економічну активність і матеріальний добробут міста в епоху середньовіччя.

1241 — перша літописна згадка про місто. Того року ординці сплюндрували тодішнє місто Самбір (теперішній Старий Самбір), а уцілілі мешканці знайшли притулок у добре укріпленому посаді Погонич, який ховався у лісових хащах на березі Дністра. З 1390 р. Погонич став Новим Самбором, а колишній Самбір — Старим Самбором (або Старим Містом). Згодом Новий Самбір став просто Самбором.

У 1340 році Самбір, як і всю Галичину, завоювали польські феодали на чолі з королем Казимиром ІІІ. Остаточно ці давньоруські землі відійшли до Польщі лише у 1387 році після короткочасного перебування у складі Угорського королівства. В складі польської держави колишня Самбірська волость, яка була княжою власністю, стала одним з чотирьох повітів Перемишльської землі Руського воєводства і приватною власністю польських королів та магнатів.

До 1349 р. поселення було у складі Галицько-Волинської держави.